Автобіографія Томаша П’єтшиковського

Я народився 1934 р. у польському місті Лодзь. Мені дали ім’я Томаш Марґуліс. Незважаючи на те, що родина була єврейського походження, вдома говорили виключно польською мовою – мати зовсім не знала ідишу. Мій батько, експерт у текстильній індустрії, був директором невеликої фабрики поряд із Лодзем. Моя мати, незважаючи на відсутність вищої освіти, була, як і батько, добре обізнана в польській та західній культурах. Така позитивна атмосфера культури та толерантності сформувала мене з раннього дитинства.

Моє життя радикально змінилось, коли у вересні 1939-го, за чотири дні до мого п’ятого дня народження, німецькі війська вступили в Лодзь. Під час німецької окупації бути євреєм означало бути приреченим на смерть. На щастя, мої найближчі родичі – мати і батько – вижили. Що стосується інших родичів, то з 12 осіб, крім моїх батьків, вижило лише троє. Решта родини загинула.

У 1942 р. Адольф Гітлер вирішив прийняти так зване остаточне рішення, тобто вбити всіх євреїв у Польщі. Моя родина (мати, батько і я) розлучилася, тому що жити разом було надто небезпечно. Батьки вижили, прикидаючись поляками і використовуючи придбані на чорному ринку польські паспорти. Я вижив, вдаючи родича різних польських сімей. Я вижив завдяки хоробрості цих сімей – адже вони також ризикували через мене життям.

У 1944 р. радянська армія увійшла до села, моя родина возз’єдналась, закінчився кошмар німецької окупації. Польща отримала часткову незалежність, а життя стало відносно нормальним. Ми повернулися до нашої довоєнної квартири в Лодзі, і мій батько як фахівець у своїй галузі влаштувався директором-технологом націоналізованої текстильної промисловості. Після війни він вирішив змінити прізвище нашої сім’ї на П’єтшиковський, яке використовував під час німецької окупації.

Це відносно нормальне життя закінчилося, коли Сталін у 1948 р. розпочав репресії, що тривали до його смерті. Це був ще один період темряви. Оскільки мого батька було оголошено «класовим ворогом», його відразу ж звільнили з роботи. Його могли заарештувати й засудити на смерть як «імперіалістичного шпигуна». Як нащадок класового ворога, я не мав можливості навчатися в жодному університеті.

Проте, використовуючи навички виживання, отримані під час німецької окупації, у 1951 р. я зміг вступити до Варшавського університету. Спочатку я вивчав фізику, а через рік перейшов на математику.

До закінчення навчання почав працювати на кафедрі математичних машин (яка пізніше стала інститутом) Польської академії наук. Через чотири роки я став директором досліджень цього інституту. Отримав ступінь кандидата математичних наук у Польській академії наук 1960 р.

У 1955 р. я одружився з Анною Дилла. Шлюб тривав до 1966 р., і у нас народилася дочка Аґнєшка.

Протягом 1964–1965 років я обіймав посаду директора департаменту комп’ютерних програм в Міністерстві електронних обчислень Польщі.

У 1965 р. познайомився зі своєю другою дружиною, Анною Щиґельською. Ми  офіційно одружилися у 1967 р., коли прибули до Канади.

У 1967 р. я отримав запрошення на посаду професора від Університету Ватерлоо в Канаді. Оскільки комуністичний режим забороняв еміграцію в капіталістичні країни, нам із майбутньою дружиною вдалося залишити Польщу під приводом відвідин моєї родини у Франції. Спочатку ми переїхали до Франції, а згодом до Канади. Роком пізніше, у 1968 р., я став професором кафедри прикладної математики та інформатики Університету Ватерлоо. Через кілька років отримав канадське громадянство, яке маю дотепер.

Я продовжив свої дослідження умовних максимумів для докторської дисертації, значно розширюючи попередні результати, які були опубліковані в декількох наукових роботах. У 1970 р. вирішив змінити сферу наукової діяльності на теоретичне дослідження штучного інтелекту, а саме на доведення механічних теорем. Я узагальнив метод об’єднання першого порядку Робінсона добре сформованих формул до другого порядку, пізніше розширюючи до омега (нескінченного) порядку. Останні результати були отримані у співпраці з моїм постдокторантурним аспірантом, молодим і блискучим математиком Д.К. Дженсеном. На жаль, перед тим, як стаття була опублікована, він загинув у трагічній дорожній аварії.

Після смерті Дженсена я відмовився від роботи над доведенням механічних теорем і розпочав довготривалу співпрацю зі своїм студентом та другом, кандидатом наук П.Т. Коксом (наразі професором у відставці університету Далхаузі). Ми опублікували декілька статей в областях штучного інтелекту та візуального програмування. Всі мої 33 публікації перелічені в Research Gate.

У 1978 р. я зустрів свою третю дружину Ґленіс Слоан, з якою я одружився після розлучення з Анною. Ми досі разом, маємо доньку Таші, яка мешкає в Канаді.

У 1980 р. я отримав пропозицію зайняти посаду професора і директора Школи комп’ютерних наук університету Акадія, обіймав цю посаду до 1984 р.

У 1984 р. прийняв пропозицію зайняти посаду професора з Технічного університету Нової Шотландії. Цей університет згодом об’єднався з університетом Далхаузі. У 2000 р. я пішов у відставку.

Досі я розповідав головно про особисті події та наукову діяльність, але це не дає повної картини мого життя. Інші аспекти були присвячені вивченню та практиці Буддизму та Шамбали, а також підприємництву.

Моє залучення до Шамбали почалося в 1973 р., коли я зрозумів, що людство через тероризм та надмірне використання природних ресурсів може дійти до глобальної катастрофи. Я вирішив, що ні політика, ні релігія, ні наука не зможуть цьому запобігти. Я почав шукати людей, які б активно поділяли мої погляди, і завдяки кільком збігам обставин зустрів Чоґ’яма Трунґпу Рінпоче (ЧТР), який став моїм учителем.

Він був дуже незвичайною, харизматичною і суперечливою людиною в повному розумінні: майстер медитації, поет, буддійський вчений, соціальний реформатор. Для мене найважливішим було його бачення просвітленого суспільства (Шамбала). Невдовзі після нашої зустрічі під його керівництвом я став учителем Буддизму і Шамбали.

У 1987 р. ЧТР помер у віці 47 років. Я шукав іншу людину для дальшого навчання і практики. Врешті-решт, у 1995 р. я познайомився з Дзиґаром Конґтрулом Рінпоче, відомим вчителем Буддизму і Дзоґчену, і став його учнем. Дотепер я продовжую вивчати і практикувати Дзоґчен під його керівництвом.

Третій аспект мого життя був присвячений комерційній розробці програмного забезпечення та бізнесу. У 1984 р. я з П.Т. Коксом вирішив використати результати нашого дослідження, візуальну мову програмування Prograph, і комерціалізувати його. Ми створили компанію з розробки програмного забезпечення під назвою TGS Systems, де я став президентом, а потім головою правління. Після першого успіху (в 1989 Prograph отримав премію MacUser Editor’s Choice за кращий інструмент розробки, а наші продажі досягли більше мільйона доларів на рік) справи компанії погіршилися. У 1993 р. я залишив TGS Systems, а через два роки компанія наблизилась до банкрутства.

У 2000 р., незабаром після моєї відставки в Далхаузі,  моя родина переїхала до Франції, де я живу досі.

У 2016 р. я зрозумів, що Шамбала відмовилася від свого великого бачення допомоги людству, тому вирішив розірвати стосунки з цією організацією. Проте я продовжую присвячувати своє життя меті створення нового рівноправного суспільства, яке називається Суспільством Мудрості, щоб допомогти людству продовжити розвиток та уникнути  можливої загибелі.

Переклала Далі Капанадзе

Back To Top
Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial